На прошедших выходных партизанский отряд имени Ренуара совершил дерзкий налёт на стройплощадку вырубщиков леса, что в парке Горького, в Харькове. Нанесёный урон: с места был изъят (и сброшен с обрыва) биотуалет, унесена и кинута в кустах лопата, разбиты стёкла машин и прочей стройтехники, выкрадена табличка, информирующая о строительстве объекта (позже она приобрела совсем иную смысловую нагрузку, см. илл. ниже). Кроме всего прочего, тов. В. выступил с предложением отжать мобилу у сторожа лишить охранные структуры средств связи, дабы те не могли вызвонить акабов, спецназ с собаками, водолазом и вертолётами. Но данный ход был признан классово неверным, ибо сторож - наш друг, товарищ и брат - потому что славно проспал весь наш рейд. И лишь под конец что-то учуял и кричал вслед "пидоры!" "ребята!" В акции возмездия принимали участие местные автономы, панки и антифа-хулы из mob46 илл. 1:
В Украине намерены ввести монетизацию льгот В Украине целесообразно было бы монетизировать и унифицировать льготы. Такое заявление сделала на брифинге в Харькове первый заместитель главы Администрации Президента Украины, исполнительный секретарь Комитета экономических реформ Ирина АКИМОВА после открытого заседания Харьковского регионального комитета экономических реформ.Скрытый текст
По мнению Акимовой, необходимо как можно скорее определиться, какие именно льготы нужно давать и кому, а также провести классификацию всех льгот, или "единый, если так можно сказать, кадастр". Кроме того, большинство ныне существующих льгот должно предоставляться, исходя из уровня доходов, как считает она. На предоставление новых видов льгот должен быть объявлен мораторий.
Говоря о профессиональных льготах, Акимова заявила, что вопрос можно решить двумя способами. "Сказать нет, и убрать все, что можно, или по-другому, профессиональные льготы должны платить те организации, которые их хотят давать", - пояснила она.
В России монетизация льгот на транспорт, санаторное лечение и лекарства началась в 2005 году по инициативе Михаила Зурабова, с января 2010 года являющегося российским послом на Украине. Монетизация вызвала массовые протесты россиян и негативный резонанс в обществе. Кроме того, данное нововведение обошлась государственной казне примерно в 300 миллиардов рублей - в два раза дороже, чем было запланировано.
Теперь на Украине все чаще наблюдаются те процессы, по которым идет Россия. В начале своего президентства, В. Янукович объявил о намерении строить вертикаль власти, мотивируя это наведением порядка в стране, требующей стабилизации. Эту стабилизацию уже ощутили на себе жители страны.
В парламенте лежит проект нового трудового кодекса, введение которого максимально ограничит права наемных работников и предоставит огромные полномочия работодателям. Это выгодно режиму, т.к. именно представителям нынешней власти принадлежит множество предприятий и они контролируют основные сферы промышленности и экономики. Только подписание о продлении базирования Черноморского Флота в Севастополе и Крыму в связи с чем оранжевая оппозиция заблокировала 29 апреля трибуну в сессионном зале парламента не позволило принять этот проект.
Совсем недавно власти намеревались протащить через подконтрольный парламент закон, ужесточающий и ограничивающий права граждан на свободу собраний, итингов, шествий и демонстраций. Массовые выступления заставили отложить принятие этого закона. Но на местах власти душат недовольство людей административными методами. Так в Севастополе суды запрещают мирные акции протеста по необоснованным причинам. В решениях суда указывается что данные мероприятия могут вызвать беспорядки а кроме того, они нарушают права людей не участвующих в данных мероприятиях. Только за последние 3 дня Окружной административный суд рассмотрел как минимум 4 подобных дела.
Ну и самыми последними известиями на тему о путях следования Украины по стопам России стало то, что Севастопольское отделение Партии регионов Украины намерено подписать соглашение о сотрудничестве с московскими "единороссами".
•
..Что тут думать?Важная тема.И пускай акции такие-не решение вопроса,но тем-не менее пойти поддержать стоит.Время наконец-то выбрали более-менее.И с работы можно и студенты-ж утром сдают экзамены и т.п. Надо идти,что тут думать. 09.06.10 23:33
Мрачный
•
ну я скорее не о сути акции, а о том, что будет дохуя правых - будут правокации и вся хуйня 09.06.10 23:50
Ярость юности
•
...Хм.Что-то на прошлой акции провокаций не наблюдалось,не было даже намека на них. 09.06.10 23:59
Мрачный
•
я думаю, що праві тут самі собі суперечать. вони завжди були шестьорками системи, її захисним механізмом. так само, як неодноразово тут згадувалися приклади коли вони не просто співпрацювали з мусорами, а тугняли за них мазу. думаю роль Свободи в даному випадку саме така. щодо брати/не брати, то думаю кожен сам повинен вирішувати для себе і це залежить від справ якими він чи вона займаються. я все-таки вважаю, якщо є можливість брати то взяти участь. зараз народ стихійно починає сприймати наші ідеї і цінності, а тому відмежуватися від масових речей є дурість і самогубству дорівнює 10.06.10 16:10
Сидір
Ультраправая Одесса. Попытка анализа. В 4 частях. Предлагаем вашему вниманию подробный анализ всего спектра ультраправого движения, присутствующего сегодня в Одессе. клік<\/u><\/a>
•
..Лично мне кажется,что не стоит нагнетать такие страсти..Ножи,арматуры,пистолеты.людей,которые убивают других из-за цвета кожи там и т.п. у нас нет(или очень мало),а какие-то там хулы правые и тому подобные пускай себе будут,тем-более на акции,например,по АСАВ все были-и те и те,и все было гуд.А врагов очень много других,на несколько порядков более серьезных,чем все боны вместе взятые за всю историю человечества.Да и вреда от них несоизмеримо больше. Последние события в Украине должны наконец расставить акценты и показать дорогу. 04.06.10 20:56
Мрачный
•
да мрачный в точку можно и акции с ними совместные делать сегодня к примеру пойдем подпалим здание какой нибудь корпорации а завтра что бы пацанам обидно не было можно общагу с хачами спалить 05.06.10 03:02
x_Skin_x
•
фашизм и ксенофобия это те вещи, с которыми ты можешь начать бороться прямо сейчас подняв задницу с кресла. можно долго рассуждать про анархию, акабов или политиканов, отмазываясь от прямого действия тем, что у тебя нет рычагов влияния или что таких как ты единицы. с антифашизмом так не получится: хочешь бороться с правыми - вперед, объективно ничто тебя не сдерживает 05.06.10 06:53
Ярость юности
•
...Слыш,"х скин х",ты тут говори,да не заговаривайся. Какая нахуй общага,ты че,бля,трусишь? Я лично,кроме того,что сам как ты выражаешься ХАЧ,так ты походу нихера не понял из выщесказанного.Давай в личке поговорим,ибо ни к чему тут дальше такие личные споры разводить,да? 05.06.10 14:55
Мрачный
•
Юный и яростный,ты мне не рассказывай что кого держит и кто какими рычагами для достижения проблем пользуется.И про кресло/диван/жопу(приросшую к ним)в других местах рассказывай,наверное... 05.06.10 14:57
Мрачный
•
....и про отмазки от прямого действия))это вообще к чему?Если у тебя и твоих близких вся деятельность держится на предотвращении всевозможных отмазок и т.п,то ты лучше своей жопой в кресле посиди и никуда не лезь.Авось мысль какая умная придет в голову,поймешь там что-то..А то не дай бог жопу оторвешь,пойдешь не туда,и еще отмазываться придется перед друзьями,дабы катировать не переставали. Юность пройдет и ярость испарится.Вот тогда и поздно станет. 05.06.10 15:31
Мрачный
•
мрачный, он имел ввиду, что "сотрудничество против общего врага" будет иметь односторонний характер. У "правых" и у "левых" свои понимание "системы" и соответственно свои к ней претензии. Если у "правых" главным требованием к мусорам считается разрешение им беспоследственно бороться "против нелегальной эмиграции", то у анархистов никаких ситуативных реформ к мвд быть не может по определению.
По поводу "совместной" акции под Шевченковским РОВД. Если "левые" пытаются доказать порочность и бессмысленность мусоров как таковых, независимо от того какими они могут быть - "честными" или "нечестными", то у "правых" основное требование - отставка Могилева.
И твоей радости я тоже не разделяю. 05.06.10 15:34
At. machine
•
..Те правые,которые там были не со свободой,а со всеми,так к ним клише -правые- относительно применимо вообще. Крен к автономизму,антикапитализму среди"правой"молодежи должен всячески приветствоваться и поощряться.Пойдя дальше,перед ними откроются пути настоящей борьбы.А расистские загоны и нацистские жизнь очень быстро из людей выбивает.И многие "правые"(хотя по определению(от раздела мест во французском парламенте 19в.)таковыми совсем не являются.И вражда она сейчас больше всего распространена в субкультурных крыльях движений.Те,которые останутся,повзрослеют,они между собой смогут нормально коммуницировать и взаимодействовать. Сейчас просто многих людей разделяют гораздо менее важные факторы,чем те,которые объединяют. Просто всяческие неудачники,слабаки в правом и анархическом движениях из-за своих страхов,комплексов и слабостей навязывают своему окружению высосанных из пальца врагов.Просто к мыслям о борьбе с действительно серьезными вещами им нереально прийти.Они даже об этом и не думали.Предел их мечтаний-выпендриться перед такими-же обоссышами,как они сами и все. 05.06.10 16:04
Мрачный
•
что делать, если мне просто не нравится что боны пиздят мою культуру? правый хардкор, правый хип-хоп, правые трибуны - что за хуй? похуй на политику, просто на этой сцене им нет места
в любом случае не хочу пиздабольства, всем спорт, всем турники 05.06.10 17:36
Ярость юности
•
Мрачный скажу только одно, не хочу иметь нечего общего с бонами это если в крации. ат.мишин меня понял, с ярость юности согласен по поводу турничков т.ч.к. 06.06.10 02:03
x_Skin_x
•
Если в "крации")),то с бонами вряд-ли вообще кто-то нормальный готов иметь какие-то отношения.Я имел ввиду людей с националистическим уклоном и молодых,а не тупых и старых сформированных нацистов. 06.06.10 10:40
Мрачный
•
мрачный дальше одной акции вряд ли кто то будет сотрудничать и крен и борьба с капитализмом у них хуёвые за н-с,сотрудничество анархистов с другими течениями правыми левыми может быть исключительно ситуативное ни очем другом речи быть не может 06.06.10 14:36
Смерть мусарам
•
Так в принципе да.Но многие правые-левые сегодняшние повзрослев,набравшись жизненного опыта,примкнут к анархическому движению.В этом я почти не сомневаюсь.А сотрудничества с бонами(именно с бонами)конечно-же быть не может.Скотам не место рядом с людьми! 06.06.10 16:06
Мрачный
•
я думаю тут все простіше: ми за класову війну і революцію, а вони за буржуїв і райх(навіть якщо вони твердять протилежне, в принципі не так важко проаналізувати на чий млин і хто лиє воду). звісно до якогось не небезечного лоха-модніка можна ставитися снісходітєльно. тим більше, що пріорітети для себе ставить кожний сам. 07.06.10 14:31
Сидір
•
да я лично давно заценил их лого! БОМБА)) жаль что у "супортеров" нету баннера например с таким лого..было бы угарно) 02.06.10 10:07
ро
•
А какое отношение к будивельныку имеет шлем??? по-моему было бы логично, там оранжевую строительную каску или че-то в этом духе. Там, например строительный масонский мастерок.
Зато у сапортеров розетки крутые. С мишенями. 02.06.10 14:21
At. machine
•
Та обычный клуб..Ни о чем. А каштаны все эксплуатируют кому-ни-лень.(это я про форму ихнюю),или что ты там имел ввиду про суперлого?? 02.06.10 21:31
Мрачный
•
...Ха,да.Я только там на фотке увидел на форме каштан..А так шлем,да.Хотя шарпы как таковые-во многом только субкультурный ответ на разгул нацизма уличного и молодежно-уличного и не есть ответ на вопросы серьезные.Просто многие хорошие шарпы типа опровергают это.Но это не потому,что они шарпы,а потому-что люди! А шлемы там и т.п.-это все хуйня. 02.06.10 21:46
Мрачный
•
мрачный, шо ты лепишь?? 02.06.10 23:14
At. machine
•
мрачный ты внатуре мрачный..потому что реально пишеш мрак адский не ВПОПАД!!! 03.06.10 12:07
ро
•
Да почему уж так невпопад? 03.06.10 19:56
Мрачный
•
шарпы должны уже сделать выбор) 04.06.10 02:11
W.Y.S.
•
мрачный так можно сказать абсолютно про все социокультурные и политические движения 04.06.10 13:29
x_Skin_x
•
..Нет.У движений(освободительных,политических,народных,природозащитных) приоритеты совсем другие. Из них редко уходят с мотивировкой""Бля,я вырос,у меня работа(ссаная),жена(дура),ребенок будет(вырастет скорее всего кретином ибо порядку нужны бараны) и я ебал ваши детские игры"".Так уходят из субкультуры,которая ничего(почти)не дала человеку как личности. В таком вот аспекте. 04.06.10 20:52
Мрачный
•
уходят отовсюду с одинаковыми отмазами, и дело не в том дало или нет, если ты-он-она-они стали скинхедом-панком-хардкоршиком-анархом-крастером-графитчиком без разницы кем только иза модных тенденций то из это тоже выростищ. п.с. для меня быть скинхедом это не просто субкультура или мода я им стал давно когда даже подумать о том что это будет модно я не мог, для меня это то чем я живу и это не зависит от моды. вот 05.06.10 03:11
x_Skin_x
•
..Заебись.Только анархистов и скинхедов,крастеров... в один ряд ставит не следует,наверное.Разные весовые категории.А кто куда и к чему пришел,то время все рассудит и поставит по своим местам. 05.06.10 15:00
Мрачный
•
да согласен время покажет чья линия прямей, а по поводу ставить в одну линию почему бы и нет все мы люди. 06.06.10 02:05
x_Skin_x
За последние 2 года в Киевском зоопарке умерло больше 80 животных. Одними из самых значимых смертей оказались смерти самки бизона Вии и индийского слона Боя. До этого умер жираф. Дирекция зоопарка оправдывает смерти намеренными отравлениями со стороны личных недоброжелателей и заявляет, что некто целенаправленно занижает международный рейтинг. По их мнению, слона отравили тухлыми яйцами. Хотя, слоны вообще не употребляют белковую пищу и каким образом слон добровольно стал их есть - неизвестно.
Однако даже мусора, после "проведенного расследования" говорят что "скорее всего" причиной смерти оказывается элементарное голодание: "Если их нормально не кормить, не делать вакцинации, не давать витаминов".
С другой стороны Владимир Борейко, директор киевского экологического центра, сомневается, что причной смерти является именно голод. Я бы засомневался в его "экспертном мнении" если бы не знал его враждебное отношение к дирекции зоопарка вообще. В любом случае, происходит что-то мрачное, деньги которые якобы выделяются на животных из городского бюджета распиливаются, а животные дохнут.
А вот здесь Березину уже реально отстраняют от занятой должности. Надеюсь, что ей когда нибудь отрубят ноги и оставят ползать вдоль, входящих когда-то в ее ведомство, вольеров слона и верблюда.
Что будет с заведующей коммунальным киевским приютом для животных Дроздовой, которую тоже вот-вот отстранят от занимаемой должности оставлю на потом.
Стати перешкодою на шляху авторитарних тенденцій мають намір українські підлітки. Для цього молоді люди організували кампанію “Свобода замість страху”. Цілі: припинення ейджистської та дискримінаційної політики відносно підлітків. Зокрема, скасування рішень по введенню комендантської години в тих містах, де вона введена, та припинення роботи по її впровадженні там, де її поки лише планують запровадити. Скрытый текст
Комендантська година є одним з найбільш цинічних та демонстративних антидемократичних проявів. Згідно українського законодавства комендантська година може бути введена лише в рамках надзвичайного стану. Незважаючи на це, а також на порушення цілої низки фундаментальних людських прав, така дискримінаційна норма введена в деяких містах. Ініціатором цього стало Міністерство внутрішніх справ в особі своїх регіональних представництв. Аргумент - боротьба проти підліткової злочинності. Оскільки підліткова злочинність становить лише незначний відсоток в статистиці правопорушень, в найближчому майбутньому нам слід очікувати нових міліцейських ініціатив по введенню комендантської години для усіх вікових груп.
“Немає нічого незвичайного в тому, що можновладці, в даному випадку – міліціонери, хочуть мати ще більше влади. Адже чим її більше - тим більші можливості для зловживання. Однак в демократичному суспільстві його виразники опираються таким тенденціям. У нас же депутати ряду міськрад незалежно від партійних уподобань підтримали це антидемократичне рішення”, - коментують активісти “Свободи замість страху” вчинки “слуг народу”. “І це дуже небезпечний прецедент”, - твердять вони.
Розмови про протистояння введенню комендантської години в молодіжному середовищі ведуться з моменту появи подібної ініціативи. В ряді міст, де вона вводилась, були навіть проведені акції протесту. Однак влада не захотіла дослухатися до слів молоді. Аргументи інституції з такою жахливою репутацією, як міліція, для неї виявилися прийнятнішими”, - продовжують активісти.
1 червня вони мають намір провести акції протесту під лозунгом “Ми не бидло!” в різних містах України.
Це не перші ініціативи по закріпаченню та дискримінації різних соціальних та вікових груп. Раніше столичний мер неодноразово намагався просунути рішення по дискримінації людей без київської прописки, заборони їхнім дітям відвідувати школи та дитячі садочки тощо. Дані ініціативи також співвідносяться з сумнозвісним, уже охрещеним рабським, новим Трудовим кодексом, який всупереч Конституції знищує соціальні гарантії Кодексу законів про працю та новим законом про масові зібрання. Ці новації, процес прийняття яких почався ще за “старої влади”, продовжують підтримувати і нові господарі Печерських пагорбів.
•
Вот уроды!!Что-ж это за родители,чьи дети на такое поведутся... 22.05.10 08:39
Мрачный
•
тут от закрили одну справу а хто контролює цей ринок? не хотілося б проводити паралелі, аде ж не спроста менти так активно лобіюють цю тему 22.05.10 17:24
Сидір
•
Так шляпы-ж и контролируют детский раздел порнобизнеса и прочего скотства...А комиссии-х.иссии ничего не сделают никогда.Что они есть-что их нет-один хрен. 23.05.10 12:53
Мрачный
•
кто мусоров кормит, тот их и танцует 23.05.10 14:15
At. machine
•
Это пиздец вообще что в Харькове происходит.Такие дегенераты там вообще.Ну хули,в восточных областях рейдерского пушечного мяса немало накопилось(да и не только там).Толкотней с ними не очень может,значит по-другому действовать надо. 03.06.10 20:05
Мрачный
Сегодня, 31 мая, скончался антифашист Костантин Лункин. 23 мая в свой День рождения, когда ему исполнилось 25 лет, он подвергся жестокому нападению нацистов у подъезда своего дома в Рязани. В ходе нападения ему проломили голову камнем. Больше недели он находился в состоянии комы в реанимации Областной клинической больницы г. Рязани. Друзья, знакомые и близкие Кости до конца верили в лучший исход. Но сегодня он умер, не приходя в сознание.
Костя был очень добрым и позитивным человеком, никогда не отчаивался и не падал духом, в любой момент был готов прийти на помощь. Он учился, слушал любимую музыку, рисовал граффити. Из последних его работ - граффити посвященное Ване "Костолому"... Как и любой нормальный человек, Костя придерживался антифашистских взглядов. Предполагаемые убийцы были задержаны в тот же день. Их опознала соседка Кости, проживающая на первом этаже, которая видела нападение из окна. Однако в данный момент эти люди на свободе. Их освободили, поверив заявлению родителей, что их дети в момент нападения находились дома.
С момента нападения правоохранительные органы не проявляли никакой активности в выяснении обстоятельств произошедшего. Более того, сотрудники местного центра «Э» говорили рязанским антифашистам, что могут вообще «замять» дело, если антифашисты не согласятся сообщать правоохранительным органам информацию касательно их деятельности. Это не единственное нападение, совершенное нацистами в этот день. В Москве 23 мая был убит 28-летний Дмитрий Кашицын, получивший более 15-ти ножевых ранений. Через несколько дней от разрыва сердца умер отец Дмитрия.
Друзья Кости Лункина открыли счет в системе Яндекс-деньги N41001601710911, на который вы можете перевести средства семье погибшего.
Источник: антифашисты Рязани
Не оставайтесь равнодушными и помните, что беда может случиться с каждым. Не Сдавайся! Мсти!
•
R.I.P. Конечно,плохо,что в России(особенно)очень много именно бонов-дегенератов,а не людей с правой направленностью,но склонных думать и развиваться,и не загоняющихся на тупых вайтсупремативных темах и прочем скотстве,не достойном человека.А таких ублюдков,естественно надо того,этого самого... 02.06.10 21:35
Мрачный
•
ещё тема про "аполитичный и шавочный хардкор" тоже интересная, когда они выяснили, что Хейтбрид выступали под лозунгом ГНВП, а кто-то из бонов туда ходил 31.05.10 23:05
Dracula
29 мая крымская группа Автономного Действия, в Севастополе на площади Восставших провела акцию против намерений городских властей повысить плату на проезд в коммунальном транспорте (троллейбус). Этой акцией мы начали кампанию «ЗА БЕСПЛАТНЫЙ ОБЩЕСТВЕННЫЙ ТРАНСПОРТ». В акции приняло участие около 20 человек. Мы стояли под черно-красными знаменами, в руках держали баннеры («ТРАНСПОРТ ДОЛЖЕН БЫТЬ БЕСПЛАТНЫМ», «СВОБОДА. РАВЕНСТВО. АНАРХОКОММУНИЗМ!») плакаты («люди важнее прибыли», «будь зайцем! не корми чиновников». Место было выбрано не случайно, так как оно расположено в центре города, между тремя остановками общественного транспорта. На остановках людям раздавились листовки и информационный бюллетень «Бескозырка». Многие проходящие люди останавливались, интересовались сутью акции. Услышав объяснения и прочитав листовку, выражали свое одобрение и поддержку.
член политсовета московской «Солидарности» (официальный псевдоним Леня Ёбнутый) выскочил на Кремлевскую набережную и, надев на голову синее ведро, стал бегать по крыше автомобиля Федеральной службы охраны с установленной мигалкой.
"В случае, если в автомобиле бы находилось лицо, охраняемое в соответствии с законом "О государственной охране" или машина осуществляла бы охрану кортежа, то сотрудник не просто мог бы, а обязан был бы нейтрализовать нападавшего", - заявил представитель ФСО. Она добавила "У человека в ведре или под футболкой, в карманах вполне могло быть взрывчатое вещество, он мог быть смертником".
Принцип Гулівера «Завоювати право створювати нові цінності – ось чого найбільше боїться витривалий і шанобливий дух». Ніцше, Так казав Заратустра, «Про три перетворення»
Термін «постанархізм» мало що говорить французам, тимчасом як у Сполучених Штатах він характеризує думку, яка діалектично зберігає низку ідеалів класичного анархізму, але долає їх заради творення думки, відкритої для нових лібертарних ідей. Такою є архітектура нашої постлібертарної пропозиції. Скрытый текст
1
Ситуації
Багатозначність анархізму. Історію анархізму треба ще написати… Найчастіше нам пропонують меню, в якому легковажно намішані суперечливі світогляди: так, радикальний індивідуалізм Штирнера стоїть пліч-о-пліч із колективізмом Кропоткіна, похвала революційному насильству Бакуніна ділить одну сторінку з ненасильницьким пацифізмом Себастьяна Фора, християнський анархізм Толстого уживається з антиклерикалізмом Жана Ґрава, апокаліптичний мілленаризм Ґодвіна співіснує з прагматизмом Прудона, підкреслена непорочність останнього сусідує з ультра-гедоністичним проектом Фурьє або прославленням любовного товаришування Еміля Армана… Одні славлять Равашоля як героя й виправдовують бомбістів, учасників збройних акцій, які вбивають (і невинних теж…), тимчасом як Александр Жакоб, розбійник-джентельмен, на кшталт Арсена Люпена, вчиняє «індивідуальні напади», ніколи не проливаючи крові (навіть крові ймовірних винуватців, типу нотаріусів, ріелторів, судових виконавців…).
Утім, той самий Прудон, якого беззаперечно назвали б анархістом (та й він сам залюбки себе так називає), обстоює гомофобні, жінконенависницькі, антисемітські, мілітаристські позиції. Але ж Даніель Ґерен, який відверто розповідає про свою гомосексуальність, Луїза Мішель, яка захищає жіночу справу, Бернар Лазар, який виступає за права євреїв загалом і справу Дрейфуса зокрема, Луї Лекуан, який бореться за мир, через що проводить роки за ґратами, вони також виступають від імені анархізму… Непросто за таких особливих розкладів однозначно називати себе анархістом…
Отже, з цього анархічного розмаїття постанархізм добирає елементи, за допомогою яких можна побудувати політичну теорію, здатну бути життєздатною та корисною в ці перші роки нового тисячоліття. Чи варто на релігійний лад приносити жертви старим доктринам анархістських соборів? Чи треба підкорятися, немов у церкві, указам, проголошених синодами? Чи обов’язково слідувати тому, що анархістський катехизис проповідує своїй пастві? Або ж чи можемо, тут і деінде, а радше і краще тут, ніж деінде, виступити із цілющим гаслом: «Ні Бога(-ів), ні пана(-ів)»?
По той бік догм. Згадаємо декілька догм. «Держава втілює абсолютне зло», – навіть коли йдеться про механізм, який рівноправно та вільно, справедливо та неупереджено розподіляє результати податків? «Вибори – це завжди пастка для дурнів», – навіть коли в них бере участь Прудон або, як вважав Мюррей Букчин, коли можна розбудовувати лібертарну спільноту, або можна встановити за допомогою голосування політичні силові стосунки, які, звичайно, не є ідеальними, але більш сприятливими для лібертарного ідеалу? (скажімо, у конкретних випадках заборони дитячої праці, скасування смертної кари, легалізації абортів, відшкодування за добровільне переривання вагітності, скорочення робочого часу, розширення повноважень профспілок, мінімального реабілітаційного доходу, громадянських шлюбів, дозволу на гомосексуальні шлюби, визнання прав батьківства для гомосексуальних пар тощо…).
Інша догма: «Капіталізм – всього лише момент в історії світу, його треба знищити», – однак він є нездоланною істиною обміну, починаючи з тих пір, як світ став світом, адже часто плутають капіталізм, спосіб виробництва багатств, який передбачає приватну власність, та лібералізм, спосіб перерозподілу отриманих таким чином багатств. Так що існувати міг би й лібертарний капіталізм, як от існував радянський капіталізм або екологічний капіталізм, саме до якого ми, здається, наразі рухаємося…
Тож, дійсно, чи варто підпадати під догми, коли називаєш себе ворогом усіх догм? Чи мусимо заперечувати будь-який авторитет, окрім авторитету власної церкви? Хіба анархізм не є по суті відмовою від будь-яких догм, включно з анархістськими догмами, в ім’я свободи мислення, критичного та вільного використання свого розуму, розвитку раціональності без епістемологічних, доктринерських та ідеологічних перешкод? Дуже часто анархістський розум підкоряється епістемологічним перешкодам, зокрема, віруванням, які його кристалізують, а потім цементують в шкідливій примарі.
2
Збереження
Панівна історіографія. Історія анархізму є неозорим будівельним майданчиком, на якому панує неймовірний безлад. Історіографії тут не позаздриш, більше семи років я пропоную деконструювати її в рамках Народного університету. Анархістська історіографія відтворює ті самі загальники, ті самі неточності, перекручування, перебріхування, як і всі інші, позаяк її (рідкісні) автори, задовольняються писаннями історій сьогодення, компілюючи історії минулого, не звертаючись до текстів, не читаючи, не дивлячись безпосередньо, хто сказав що, коли, як і за яких обставин. Так, багато разів відчеканена помилка стає, тут і деінде, одкровенням і євангельською вістю.
Візьмемо кілька прикладів. Вільям Ґодвін? «Предтеча анархізму», – тимчасом як він є протестантом-мілленаристом, який засобом переконування та риторики малює настання раю на землі в дуже далекому майбутньому… Штирнер? «Анархіст-індивідуаліст», – навіть якщо він втілює непорушний та аморальний соліпсизм, згідно з яким злидні цього світу загалом та пролетаріату зокрема не варті жодної уваги… Прудон? «Батько анархізму», всупереч, як я побіжно зазначав, зневазі до жінок, ненависті до гомосексуалів, заклику до знищення євреїв, засудження сучасного мистецтва та віншування гарного здоров’я, яке дозволить вести війну… Толстой? «Християнський анархіст», – але як уповати на щастя на землі, водночас проповідуючи ілюзію світу сього, вищу істину світу неземного та байки про первородний гріх або провидіння? Тут щонайменше, та й щоб уникнути теоретичного стовпотворіння, треба взятися до реальної критичної роботи, перестати задовольнятися повторенням загальників, які постачає анархістська церква…
Інвентаризація. Анархістський корпус знань – це величезний кар’єр під відкритим небом, в якому трапляються самородки, якби ж то в цьому дивовижному світі провадилась хоч якась інвентаризація. Вочевидь, мінімальна етика нас приведе до заперечення й засудження фалократії, жінконенависництва, антисемітизму, мілітаризму, колоніалізму. Відтак – треба буде вивчити, що в цьому корпусі стосується конкретних і датованих певним часом відповідей на конкретні й датовані певним часом запитання. Наприклад, не будемо приймати сьогодні за чисту монету висновки, які робить Бакунін або Кропоткін щодо Росії їхньої доби, відтворюючи їх у наших нинішніх умовах. Так само спробуймо зрозуміти, що ненависть до держави, властива анархістам ХІХ століття, які жили за тих умов, коли ця машина служила тільки підтримці та відтворенню злиднів, перешкоджаючи настанню лібертарного суспільства силами поліції, армії, в’язниці, що водночас ця держава уможливила політичні зрушення, які ми згадували вище – скасування дитячої праці, анулювання смертної кари, легалізацію абортів тощо…
Так само треба покінчити із живучістю християнської моделі в творенні анархістської міфології: вість про друге пришестя Христа, апокаліптичне вірування, мілленаристська віра, оптимізм скінчення часу, кінець історії завдяки настанню раю на землі… Це – схема гріхопадіння, що змивається через спокутування: вина капіталістичної приватної власності спокутується спасенницькою пролетарською Революцією…
Також виграємо від того, що перестанемо поширювати русоїстські тези про добру людську природу та зле суспільство, – ця антиномія нібито розв’язується, на думку деяких захоплених буколічною філософією анархістів, завдяки зміні суспільства: разом з іншим розподілом багатств як результатом нового способу виробництва, що також вимагає революції, разом із колективною апропріацією засобів виробництва отримаємо нову людину, зрештою, віднайдемо під товстим шаром бруду чистоту первісної людини, добросердої від природи! Дитячі казочки на добраніч…
Революція, що раз і назавжди вирішує усі проблеми та гарантує зникнення зла в усіх формах (більше жодних злочинів, убивств, експлуатації, насильств, злості, злиднів, злодіянь, ненависті, злопам’ятства і подібного; суспільство, нарешті, без поліції, без в’язниці, без армії, без війни, без шибениць, без негативності…), – ось несусвітня вигадка, гідна найфантастичніших сценаріїв, найбільш інфантильних та релігійних.
Коли ми позбудемося віджилих, позаяк створених у своєму місці та у свій час, відповідей анархістів, хай навіть це отці анархістської церкви, коли порвемо з християнською схемою революції з її вістю про майбутній рай, коли перестанемо вірити у мілленаристські фантазії з обіцянками райдужного суспільства, коли не будемо підпадати під наївний русоїзм, тоді прийде час позитивної альтернативи, – що ставить собі на меті постанархізм.
Позитивна анархія. Що таке позитивна анархія? Це те, що в анархістському корпусі не обмежується критикою, негативністю, деконструкцією, ресентиментом, бажанням помсти, спрагою ненависті, жагою злоби (Ніцше чудово проаналізував цей механізм у поглядах соціалістів, комуністів, анархістів…). Це те, що пропонує, відкриває перспективи, творить нове, показує шляхи, виводить з безвиході. Це те, що дозволяє, за словами Ніцше, «винайти нові можливості існування». Проти потягу до смерті та закону помсти, однозначно сумних пристрастей, постанархізм встановлює царство потягу до життя, прагне до закону найбільшої радості якнайбільшого числа людей.
Що ж ми виносимо після такої інвентаризації? Урок Ґодвіна: бажати життєрадісну спільноту, що є засновком будь-якої анархістської пропозиції, для якої влада [autorité], яка сходить з неба ідей, зникає на користь влади [autorité] іманентної, обраної, договірної, вільно погодженої. Урок Прудона: підтримувати лібертарний прагматизм, що визначається не платонівським чи геґелівським ідеалом, а враховує саму лише земну реальність. Урок Штирнера: діставати силу через «асоціацію егоїстів», що розпорошує могуття Єдиного й створює Троянського Коня, здатного діяти в реальності моменту. Урок Луїзи Мішель: випробовувати справедливість як внутрішню рушійну силу думки та дії. Урок Фурьє: створювати лібертарні мікро-спільноти, будувати постмодерні фаланстери, задумані як лабораторії, що дозволяють анархістам (за прекрасними словами Берґсона) «помислити в людині дію та задіяти в людині мислення» й не вдовольнятися кантівською чистотою ідеалу, який ніколи не забруднюється конкретною дією. Урок Бакуніна: стерегтися як чуми влади й тих, хто її здійснює, навіть в ім’я анархії, позаяк влада псує кожного, хто нею володіє – винятків не буває. Урок Кропоткіна: розвивати прекрасну схильність до солідарності, що існує серед тварин, а отже, й серед людей. Урок Торо: відживити лібертарний категоричний імператив Ля Боесі: «Наберіться відваги більше не слугувати, і ось ви вільні!», звідки випливає неабияка ефективність громадянської непокори. Урок Елізе Реклю: не змішувати політичне використання наукового відкриття та внутрішню істину цього відкриття, адже наука не є доброю чи поганою сама по собі. Урок Себастьяна Фора: інвестувати в лібертарну педагогіку, народну освіту, проект виховання розумових здібностей та анархістських умів. Урок Александра Жакоба: вітати нелегальність «індивідуальних нападів», коли вони допомагають бідним… Урок Зо д’Акса (Zo d'Axa): бути анархістом поза анархією. Урок Еміля Пуже: легітимувати саботаж, що стає прийнятним інструментом, якщо спрямований на покращення становища робітників. Урок Еміля Армана: обстоювати для тіла право на радість, адже революція стосується і сексуальних стосунків. Урок анархо-синдикалістів: розглядати доктрину як результат дії. Урок Махно: формувати необхідну дисципліну за негласною згодою та вільним погодженням. Урок Пелутьє: прагнути до «культури самого себе». Урок Воліна: здійснювати синтез різних лібертарних підходів, зокрема, анархо-синдикалістської, анархо-комуністичної та індивідуалістичної течій. Урок Малатести: голосно і ясно ствердити, що лібертарна революційна мета ніколи не виправдовує авторитарні методи. Урок Ан Ринера (Han Ryner) або Манюеля Девальда (Manuel Devaldes): проголосити індивіда мірою анархістського ідеалу. Урок Емми Ґольдман: доповнити анархізм гедоністичним життям. Урок Луї Лекуана: жити анархістським життям за багатовіковим принципом «філософського життя» греко-римських мислителів.
Анархістський Алфей. Паризька Комуна знекровила французький анархістський геній, переважно прудонівський за своєю суттю. Теракти та бомби, кинуті в ресторани, дискредитували лібертарну справу й серед багатьох анархістів. Банда Бонно, паплюжачи ідеал аж до вбивств з метою наживи, надовго пов’язала прекрасне слово анархізм із мафіозними злодіяннями зграї нальотчиків. Перша світова війна розбила анархістську мрію своєю нездатністю до Загального Страйку. Тріумф марксизму розчавив лібертарний геній найгіршими методами. Хто ж виступав в ім’я анархізму в ХХ столітті, додавши щось до корпусу нових цінностей?
Звичайно, були праці Даніеля Ґерена та Луї Лекуана, Анрі Арвона та Жана Метрона, але які нові ідеї вони пропонували? Які нові концепції? Які засоби? Ці достойні люди часто витворювали анархістську легенду, перебираючи блискучі розсипи ХІХ століття… Їхні твори були насамперед історичними. Постулат постанархізму полягає в тому, що немов річка Алфея (яка, за міфом, загубилася в морі, але перетнула океан і неушкоджена продовжила свій плин на протилежному боці…) є анархістська течія, що виходить за межі історичної, самопроголошеної, помітної в межах інституцій руху, анархії.
У цьому порядку ідей варто було б згадати, наприклад, про генеалогічну роль Джорджа Орвелла та Симони Вейль, Жана Ґреньє та Альбера Камю. Але після них також досі у французькій думці існує чудовий живорибний ставок під назвою «French Theory». Імена, які ми згадаємо, звичайно, не пов’язані безпосередньо з анархізмом, але ці мислителі створили концепти, ідеї, засоби, корисні для формування постмодерного лібертарного корпусу. Постанархізм відштовхується від цього трампліну й черпає звідти інтелектуальне натхнення.
3
Подолання
Генеалогії постанархізму. Спираючись на уроки багатого історичними подіями ХХ століття (дві світові війни, фашизми, нацизм, сталінізм, шоа, Хіросіма, Ґулаґ, геноциди, потім, після 1989 року, падіння східних тоталітаризмів, ліберальна глобалізація, тиранія інформаційної машини, екологічні катастрофи…), постанархізм пропонує розмисли, відштовхуючись від переважно французької думки, й пропонує вихід з нігілізму, враховуючи відносно недавні філософські праці.
Наприклад, робота Мішеля Фуко: про кінець влади, розташованої тільки в одному місці – державі, та археологію повсюдно розпорошеної влади; про систему контролю за тілами через в’язницю, лікарню, а також школу, казарму; про політичні цілі використання поняття «ненормальності»; про необхідність постхристиянської етики, заснованої на турботі про себе та використанні задоволень; про керування собою, яке є більш прийнятним, аніж керування іншими, від якого воно має вивільнитись; про необхідність фігури специфічного інтелектуала тощо…
Або робота П’єра Бурдьє: про необхідність антиліберальної боротьби; про нагальне створення колективного інтелектуала, який може вести цю боротьбу; про демонтаж механізмів соціального репродукування та політичної тиранії – Університету, великих шкіл, телебачення, журналістики; про незмінність чоловічого домінування; про обов’язок вивести профспілкову боротьбу на широкий європейський рівень тощо…
Також твори Жиля Дельоза та Фелікса Ґватарі (про їхню співпрацю часто забувають, згадуючи тільки першого): про геніальний винахід (завдяки Ґватарі…) мікрополітики, яка дуже слушно проголошує, що на зміну класичному фашизму прийшли мікрофашизми; про можливість мікроспротивів у контексті цієї нової конфігурації; про необхідність створення мереж між цими опозиційними силами; про концепт трьох екологій та екософію, визначену в зв’язку з цим аналізом тощо…
Також роздуми Жана-Франсуа Ліотара: про віталістичний вимір лібідинальної економіки; про кінець великих пояснювальних наративів та відмову вписувати модерність у маленькі оповіді; про постмодерність як рятівний вихід зі структуралізму; про визначальну етико-політичну роль естетичних авангардів; про гедоністичне уславлення афективних інтенсивностей; про його немарксистського Маркса та інші язичницькі настанови тощо…
Також численні публікацій Жака Дерида, але не про граматологію чи концепцію «розрізнення», а про право, поширене до філософії; про архітектонічну роль дружби; про інший університет; про критичну співпрацю з психоаналізом; про політику гостинності; про нове визначення тероризму; про визначення «держав-ізгоїв»; нарешті, про етику стосовно тварин тощо…
Неперебутність антифілософії. Ця філософія, яка використовувала термін «думка 68-го», щоб перейти до політичного реваншу проти травня 68-го, мала два ефекти: по-перше, цинічний, – ліберальне зараження Соціалістичної Партії при владі – через Мітерана в шатах Мак’явеллі – від 1983 року встановлює ліберальне правління (продовжуючи називати себе соціалістичною); по-друге, відвертий, – прихід до влади Ніколя Саркозі 2007 року разом з переходом більшої частини інтелігенції до антифілософських (якщо згадати вислів XVIII ст., який так характеризував суперників Просвітництва) та контрреволюційних (якщо говорити про відверту опозицію травню 68-го, який, попри відсутність політичної перетасовки, безперечно був ідеологічною революцією) тез. Це – контрреволюційна антифілософія, сліпими провісниками якої були, між іншим, так звані «нові філософи»…
Хребтом цієї ворожої до травня 68-го «думки» було анти-ніцшеанство. Тож не дивно, що автори книжки «Думка 68-го» (1988) виступили з ініціативою видати збірку «Чому ми не є ніцшеанцями» (1991), неявно декларуючи бажання вбити Батька, яким було французьке ніцшеанство та деякі з його установчих дій. Маю на увазі два головні філософські моменти – сьомий колоквіум в Ройомоні 4-8 липня 1964 року (публікація видавництва «Minuit» 1967 року) та колоквіум «Ніцше сьогодні» в Серизі в липні 1972 року (вийшов у двотомному виданні серії 10/18 у 1973 році). Отже, до 68-го був Ройомон, а після 68-го – Серизі…
Лібертарне ніцшеанство. У Ройомоні Фуко висуває тріаду, яка відтоді стала дуже популярною – «Ніцше, Фройд, Маркс». Це назва його доповіді, яка пропонує розглядати Ніцше як мислителя інтерпретацій та перспектив. Ми досі сприймаємо Ніцше саме так… Зі свого боку, Дельоз робить доповідь про волю до влади та вічне повернення, що дає йому привід пройтися в компанії божевільного філософа, під ручку з мислителем у масці, відтак підштовхнути його до висновків про відсутність детермінізму (явного в тексті філософа) на користь вибіркового волюнтаризму (його в творчості Ніцше не знайти), який би відкрив шлях для лівацького ніцшеанства: насправді йшлося про бажання насолод, які безнастанно повторюються (це, либонь, збентежило б самого Ніцше…).
Настає травень 68-го. Він підтверджує ніцшеанські ідеї: скасування єдиної та трансцендентної істини, слушність перспективізму, розпад Єдиного і народження Різного; кінець потойбічності, що виправдовує наявний лад; домінування чистої іманентності; зникнення християнської телеології; явлення радісного прилучення до воді до влади, яка є волею до життя; відсторонення аскетичного ідеалу юдео-християнства; поява потягу до життя, прославлене в язичницькому стилі; падіння старого світу, виникнення «нових можливостей існування»…
У філософії, але також у самому анархізмі, панівна історіографія часто забуває, що ніцшеанство пожвавлює анархістську думку; ортодоксальна історіографія анархізму мало звертає увагу на близькість лібертаріїв до батька Заратустри. Постанархізм, нарешті, оцінює плідність цього зв’язку. Він дарує відсутню ланку між анархією «прекрасної епохи» та анархією сьогодення – якби тільки одна не ставала іншою...
Кілька прикладів. Луїза Мішель стверджує: «Ми прагнемо завоювання хліба, житла, одежі для всіх. Отак виповниться чудова мрія Ніцше про настання надлюдини»… Емма Ґольдман у книзі «Живучи моє життя» пише, що Ніцше, як бунтар і новатор, аристократ духу, «насправді був анархістом, адже всі справжні анархісти були аристократами»… Еміль Арман ставить «Сексуальну революцію та любовне товаришування» під егідою Ніцше, слова якого винесені в преамбулу до тексту: «З тих пір, коли існують люди, людина раділа дуже мало; ось, мій брате, наш єдиний первородний гріх». Він відверто називає себе учнем Діоніса… Альбер Лібертад у своєму анархістському індивідуалізмі також надихається ідеями Ніцше… Історію про ці впливи ще треба написати…
4
Пропозиції
Радикальний антилібералізм. Отже, постанархізм передбачає відживлення критичної думки, що походить від травня 68-го та університету Венсена. Також він має на меті виправити становище в інтелектуальній царині після домінування «нових філософів» 80-х років, на зміну яким наступного десятиліття прийшов «демократичний індивідуалізм». Ці консервативні, якщо не реакційні сили вповні прислужилися поширенню лібералізму в політиці та його відповідникам: дискредитація радикальної лівиці, інструменталізація крайніх правих, руйнування республіканських цінностей солідарності та братства, ототожнення Нації, що вийшла з 1792 року, з мілітаристським та войовничим націоналізмом, заміна республіканської моделі ліберальними цінностями, зростання настроїв неучасті, фетишизація ліберальної Європи, яку подають як вирішення будь-яких проблем, прославлення ринкових принципів в усьому…
Ліберали зліва жваво співпрацюють з лібералами справа, з якими вони, до речі, чергують повноваження за логікою розподілу території. Для забезпечення панування вони підбирають собі ворога зліва й висувають наперед деякі старі ідеї, зафарбовані в нові кольори, що «повертають у сідло» Леніна, Маркса, Мао, навіть Сталіна. Звідси успіх колишніх альтюсеріанців, стратегічне піднесення структуралістів-лаканівців, небезкорислива реабілітація старих гошистів, що переживають другу молодість зі своїми заяложеними рецептами. «Комуністична гіпотеза» Алена Бадью – симптом цієї патології. Обрати собі такого противника означає для лібералів підвищити свої шанси здобути легку перемогу. Але ж «легка перемога не приносить слави»!..
Лібертарний соціалізм. Якщо ми хочемо уникнути правого лібералізму, його близнюка зліва та комунізму в стилі ХХ століття, тоді треба наповнити поняття постанархізму суттєвим змістом, що з однаковою рішучістю відмовляється від лібералізму та комунізму, інакше кажучи, від ліберального та радянського капіталізму. Лібертарний соціалізм, або проект лібертарної республіки, набуває сенсу в радикальній відмові від злочинної тези, згідно з якою усім на світі заправляє ринок.
Соціалізм – тому що час покінчити з марксизмом в стилі «гоп-стоп», що полягає в замкненні соціалізму в маніхействі, з якого нам досі не вдалося звільнитися. Маркс вирішив існування, з одного боку, наукового соціалізму, свого, єдиного, справжнього, діалектичного матеріалізму, підтвердженого істинністю фактів (!), а, з іншого боку, утопічного соціалізму, інакше кажучи, соціалізму всіх інших, що об’єднує під однією парасолькою прагматичну думку Прудона, ліричну формулу Фурьє, відтак усі інші пропозиції, що схиляються до одного чи іншого з двох полюсів.
Однак існує лібертарний соціалізм. На відміну від догми, за якою всім керує невидима рука ринку і приносить тільки блага, він пропонує не довіряти цьому деїстичному епіфеноменові про невидиму, але провіденціальну силу. Соціалізм ставить економіку на службу людям, він реорганізовує виробництво в напрямі більш справедливого перерозподілу, те, що Прудон у «Що таке приватна власність?» називав «l’aubaine» (інакше кажучи, неминуче зникає пограбування робочої сили з боку власника). Постанархізм – антиліберальний, антикомуністичний, соціал-лібертарний.
Іманентна республіка. Така республіка більше немає нічого спільного з панівною та трансцендентною моделлю, яку загалом розуміють під цим терміном. Вона не падає з неба ідей політичної філософії, подібно райдужному божеству на землі, але піднімається від землі і походить з народу. Отож вона відновлює зв’язки зі своєю етимологією: res publica – спільна справа. Треба десакралізувати республіку, яку перетворили на об’єкт культу 1789 року і надати їй свого іманентного і горизонтального виміру.
Постанархізм розбиває фетиші, що впали з неба, якими б не були сфери фетишизації. Він встановлює радикально іманентне перетлумачення реальності, світу, речей та політики. До відмови від лібералізму та комунізму додамо також відмову від будь-якої світської теократії. Анархізм – це справа взаємних домовленостей, що безнастанно відновлюються, а не указів, що спускаються з теоретичних емпіреїв, де, немов концептуальні ектоплазми, плавають Закон, Право, Революція, Анархія, Права Людини. Постанархізм скасовує царство Концепту і утверджує час номіналізму в політиці.
Номіналістична політика. Що таке номіналізм у політиці? Відмова вивищувати Ідею над реальним; відкидання кантіанства, доктринального та ідеологічного, що нехтує пластичною природою реальності; подолання старої віри, нібито доктрина є більш істинною, ніж сама істина. Пам’ятаємо відомий вислів Брехта в п’єсі «Рішення», коментуючи повстання 17 червня 1953 року (в ході якого виступи робітників подавалися як антиробітничі акції, спрямовані проти комуністичного режиму НДР, коли влада вбила близько сотні маніфестантів…), він пропонує славетне рішення: розпустити народ і обрати інший… Доктринер мислить за цим принципом: розпустити народ… Номіналіст діє відповідно до конкретної ситуації, надає перевагу реальному, а не догмі…
Отже, постанархізм передбачає, що ми пориваємо з домінуванням моралі принципу, що від Платона до Канта, через християнство, видає моральні закони, не зважаючи на їхню справедливість, слушність чи застосування: якщо принцип не функціонує, байдуже, значить помиляється реальність, але ніколи не принцип. Кант закликає не брехати, щоб не бруднити джерело права? Але якщо брехня, що дозволяє нам бути моральними в одному місці, штовхає когось на смерть і є аморальною в іншому, що тоді робити? Підкоритися принципу, якими б не були наслідки, як стверджує Кант.
Марксистський революціонер твердить, що колективна апропріація засобів виробництва, відтак колективізація економічного базису де-факто спричиняє зміну ідеологічної надбудови, тому що одне обумовлює інше, згідно з нібито науковою істиною. Але якщо реальне спростовує цей причиново-наслідковий зв'язок і суперечить марксистській доктрині? Тоді вона заперечує реальне, яке помиляється, і наполягає на своїй теоретичній помилці. Покінчимо з цим реліктом релігійного мислення і логіки, що походить від вірування, а отже, від патології, заперечення реального.
Наслідкова етика. Постанархізм розглядає теорію відповідно до практики і навпаки. Він не підганяє реальне під певну доктрину, але діє, втілює, працює на місці, намагається реалізувати свій анархістський ідеал, потім адаптує, змінює, уточнює зміст доктрини в зв’язку з опором, який чинить світ ідеям та думкам. Отже, він враховує наслідки: думка та дія не є двома окремими, непроникними, різнорідними світами, але двома сферами, які взаємно насичують одна одну.
Так що варто потурбуватися про практичний фур’єризм, щоб мислити Фурьє і підтримати його думку. Те саме стосується політичної філософії Оуена та його спроб у Нью-Ламарку або Сполучених Штатах. Так само треба уважно вивчити підстави успіху кооперативів Ґодвіна. Що насправді робити, коли виступаєш від імені анархізму з провальними проектами утопічних спільнот ХІХ століття? Доктринер нічого не хоче знати про проблеми практичного застосування, йому на допомогу приходить ідеологія, більшість часу він змінює реальне, але не хоче зачіпати свій ідеал. Постанархізм розглядає свою теорію в світлі своєї практики.
Скільки анархістів за старою звичкою задовольняються активістською практикою суто словесного штибу? Від акцій, заточених під розповсюдження брошур, до ведення задушевного щоденника (або сайту сьогодні…), малюнків на стінах, виготовлення транспарантів, створення гасел, участі в маршах, під час яких світ побивається, звичайно, за допомогою слів, вочевидь, у негативному та заперечному стилі, але з домінуванням ресентименту і сумних пристрастей? Ці акції, власне, крім того, що викликають усмішку в правиці, керівництва, ліберального капіталізму, володарів, що правлять світом і грабують планету, походять від політичного фольклору, в якому не помітно жодного відчутного поступу.
Думка, насичена дією. Нехай ці активісти відкладуть свої мегафони і діють, бодай мінімально, нехай вони конструюють, бодай потроху, нехай активізуються в позитивних вчинках, бодай тільки на півроку, нехай покинуть плакати, щоб попрацювати у товаристві, де вони втілюватимуть свій лібертарний ідеал, бодай дуже скромно, нехай натирають свій ідеал об жорстку шкіру реального і світу, бодай кілька годин, тоді вони побачать, що ідеалізм віруючого нічим не відрізняється від їхнього ідеалізму, позаяк світ не створений з концептів, але з сил, що чинять опір, потоків безглуздого насильства, ірраціональних пристрастей, індивідів, яких підштовхують їхні потяги і геть не розум, адже світ не підкоряється міркуванням і діалектиці, риториці і доведенням, хай навіть вони анархістські. Краще маленький анархістський поступ на певній ділянці, ніж великі лібертарні просторікування у фольклорному стилі… Застосуємо вислів Діогена-лібертарія стосовно Платона-доктринера: «Для чого потрібен філософ, якщо за все життя він нікого не потурбував?»…
Отже, постанархізм пропонує концептуальний набір: лібертарний соціалізм, що відкидає лібералізм, як справа, так і зліва, так само комунізм, в ім’я солідарної і братерської практики; номіналізм як бойову машину проти ідеалізму; наслідкову етику як постхристиянську, а отже, посткантіанську утилітарну етику; прагматизм, що відмовляється від безтурботних мрій опору матерії світу; реалізм постійної взаємодії; діалектика між думкою та дією, теорією та практикою, словом і ділом, ніколи не приносячи в жертву одне іншому.
По той бік добровільного рабства. Який керівний принцип постанархізму? Категоричний імператив? Його утопія, інакше кажучи, ідеал розуму? Точка, до якої все прямує? Визначальна максима? Формула? Ця дивовижна фраза Ля Боесі є суттю політичної думки «Міркування про добровільне рабство»: «Наберіться відваги більше не слугувати, і ось ви вільні». Адже звільнення не приходить з якогось іншого місця, ніж від бажання тих, хто його воліє. Звільнення – це не афера, що переносить все на завтра, на міфічний канун тріумфу революції, воно не падає з неба як подарунок від експлуататорів. Воно не передбачає благочинства капіталізму або милосердя панів. Воно не виникає, коли раптом збігаються гіпотетичні обставини історії. Воно не залежить від дії освіченого пролетарського авангарду. Воно не настає завдяки повстанню субпролетаріату в лахміттях, які нарешті збунтувалися. Воно приходить, тому що відмовляються давати владі те, що їй зазвичай дають, щоб вона існувала.
Політичний геній друга Монтеня (який пише цей великий текст лібертарної політичної філософії приблизно у двадцять сім років…) зрозуміти може кожен: ми живемо в стані постійного страху, позаяк ми ніколи не певні, що пан буде добрим, адже він має владу бути злим, якщо забажає; ми боїмося владу, хоч своїм існуванням вона завдячує виключно довірі, яку їй надаємо: достатньо перестати її підтримувати, й вона впаде сама, немов колóс на глиняних ногах; нас багато, а влада одна, агресія, війна, насильство або грубість не підходять там, де достатньо більше не служити тому, що нас пригнічує, тому, що ми самі створили; ми самі нав’язуємо собі зло і можемо припинити само-каліцтво; ми не бажаємо свободи, адже немає нічого простішого, якщо ми забажаємо, як оволодіти нею; наша мовчанка або наша пасивність роблять з нас спільників влади; ми народилися вільними, свобода – наше природне благо (достатньо поглянути, як звір, захоплений у пастку, рветься на свободу…), але сила, відтак хитрість, нарешті, звичка формують фактичний стан справ, від якого ми вже не відмовляємося; покора спричиняє м’якотілість, боягузтво, безвільність, нездатність до великих вчинків, звідки зацікавлення правителів отуплювати підданих; рабство підтримується примноженням розваг, які забезпечує влада: колись ігрища, видовища, театр, у часи Ля Боесі бенкети і втіхи, сьогодні наші сучасні антиповстанські форми активності – спорт, відео-ігри, інформаційна тиранія, суспільство споживання; рабство також підтримується спілкою влади і священного – у цьому сенсі медіа-система додає ще одну скрипку до оркестру, створюючи магічну ауру через віртуальність тіла короля; домінування підтримують і ті, хто мають з того користь і добре влаштувалися, адже їм платять грішми або символічними нагородами, вони функціонують як приводний ремінь в системі служіння.
Конкретна утопія. До цього заклику більше не служити, щоб стати вільним, Ля Боесі додає: «доброму намірові майже завжди фортунить». Інакше кажучи, якщо опір справді рішучий, якщо відмова від рабства підтримується відвертою волею, він справдиться… Цей заклик позначає утопію, але не в фантазматичному регістрі Фурьє (який передбачає поєднання планет, трансформацію океанів у широкі лимонадні простори або прихід анти-жираф…), а в регістрі, що виходить з принципу дії: ця утопія працює як компас, вказівник напрямку, маяк на мисі.
Ця логіка передбачає завершення макро-політики та революції в старому стилі, що пропонували якнайбільше поле: космос (у Фурьє), але загальніше і так само нескромно цілу планету, весь світ (у марксистів). Макро-політика зазнала нищівної поразки. Що можна зберегти від століття марксизму від Москви до Гавани, минаючи через Пекін? Нічого. Табори, поліція, армія, спостережні вишки, в’язниці, колючий дріт, страти, переслідування, приниження, терор, загальна підозра, збурення найбільш ницих емоцій – страх, ревність, жадоба, злість, злопам’ятність, війна всіх проти всіх. Чи це мета їхніх ініціаторів? В ім’я найбільшого щастя найбільшої кількості людей, справді?
Кінець макро-політики відкриває шлях мікро-політиці, істині постанархізму. Цю нову логіку, скромнішу, простішу, не таку кричущу, але яка кладе край месіансько-релігійній моделі, я називаю принципом Гулівера. Але вона не менш ефективна, попри те, що лібертарні дії, мікрологічні анархістські акції не такі ефектні та видовищні. Невловність мікрологічної дії не заважає мікрологічним опорам мати відчутні наслідки.
Всі знають історію про велета Гулівера, яку розповів Свіфт. Також ніхто не забуває про ліліпутів. Якщо велетня можна зупинити, зв’язати і прикувати до землі, це не через макрологічну владу когось одного, але завдяки мікрологічному примноженню маленьких зв’язків. Додавання дрібних сил утворює, зрештою, неймовірну силу. Якщо революція існує, вона більше не здійснюватиметься згори, через насильство, кров і терор, які сіють вояки якогось авангарду, але знизу, іманентним, договірним, капілярним, ризоматичним, зразковим чином. Роботи вистачить усім…
Сегодня зашел на мясное "Юнити". Прочитал тему о драке "хокейных болельщиков", во время которой погиб 17 летний парень от 15 ножевых ранений. Подумал: "че за хуета? че это за такие себе болельщики?". К тому же в посте к новости посыпались мусорские комментарии о "драке пьяного быдла", не поделившего место под шашлыки". А тут вот такое:
•
Если 82-го года,то ему не 17,а 27 лет.это опечатики какие-то или шо??И че там написано,что моб бонов??Или правые типа так оппонентов сейчас стали называть,намекая на их скудные умственные способности??..Проясните ситуацию,пожалуйста,кто знает!!! 23.05.10 19:07
Мрачный
•
блять, че тебе не понятно?? по ссылке все написано 23.05.10 19:19
At. machine
•
Там написано как-то тупо ваще!! Кал.Юнити-ж сами боны.От своих-же получили,пиздец какой-то. 24.05.10 15:37
Мрачный
•
Та парень погибший не похож совсем на какого-то тупого хулса. 24.05.10 15:40
Мрачный
•
мрачный ебать ты гониш...в жж написано всё что и как произошло.. это блять не хулсы..это просто боны завалили типа который из хк тусовки или гдето так..празновали др.. блять там кароче всё написано. 24.05.10 22:47
55
•
а от внешности "тупого хулса", что его отличает? очки или стакан водки? 24.05.10 22:48
At. machine
•
Живое выражение лица,чувство юмора скорее всего,интеллект. Ладно,человек погиб,хватит тут. 25.05.10 23:19
Мрачный
•
в (на) машине, модным мерчем, мэй би?) на самом деле косяк за "аутономными" афа - думали, что валят тусу подзигующих хордкорщиков-"ополитов", ан вон оно как вышло... 25.05.10 23:55
труляля
•
ну да о распространении правыми именно такого слуха тоже слышал..очень именно так выгодно. 26.05.10 17:54
ро
•
главное что человек с самарским айпи толкает тему, что знает все что происходит в Мск, что да и как. Интернет-вариорс бля 26.05.10 19:33
Сидір
•
умер папа Дмитрия Кашицына
ЕБУЧИЕ НАЦИСТЫ СЛОМАЛИ ЖИЗНЬ ВСЕ СЕМЬЕ. 29.05.10 02:38
W.Y.S.
Харьков Сегодня около 6.30 утра к лагерю защитников парка Горького подъехал грейдер и опустил ковш прямо на головы людям. Несколько человек оставались придавленными ковшом около 5 минут. После того, как экскаватор поднял его, оказалось, что двое активистов получили серьезные травмы конечностей.
27 мая утром защитники парка Горького были избиты людьми в оранжевых жилетах. нападавшими оказались работники «Жилкомсервиса»./a>
сегодня в 15 состоится суд над защитниками парка Олегом Вяткиным, Андреи Ильговым и Юрием Ружинским — Дзержинский районный суд, судья К.В. Аркатова, комната №226. деревьев вырублено уже больше, чем намечалось. люди круглосуточно дежурят в парке.
24.06.10 00:01
24.06.10 10:53
17.06.10 02:31
18.06.10 00:40
04.06.10 05:05
05.06.10 03:02
по-моему было бы логично, там оранжевую строительную каску или че-то в этом духе. Там, например строительный масонский мастерок. 
02.06.10 21:43
02.06.10 23:14
03.06.10 12:07
05.06.10 03:11
22.05.10 17:24
31.05.10 23:05
